Трошин А.І. – Рецензія на методологію інваріантного моделювання

«Проблеми представлення та аналізу організаційних систем»

А.І. Трошин, д.е.н.

Рецензія на методологію інваріантного моделювання академіка Міжнародної академії інформатизації А.Н. Малюти (скорочено)

Однією з найважчих і практично важливих задач, з якими доводилося стикатися людям, а зараз доводиться стикатися постійно і все більше багатьом з нас, незалежно від сфери діяльності кожного, є задача встановлення і підтримки надійних ділових відносин зі своїми партнерами. Тобто, по суті — задача організації діяльності, або, інакше, — задача створення умов, сприятливих для здійснення діяльності та отримання всіх очікуваних позитивних результатів.

Вступаючи у взаємодію між собою в рамках якої-небудь спільно виконуваної діяльності, люди утворюють собою організаційні системи. Навчившись вирішувати багато вельми складні технічні завдання, ми, тим не менш, до цих пір не навчилися чітко розуміти, як працюють і будуються ті системи, де, крім людей, немає інших елементів.

Ми є складовими частинами якихось систем, що існують у суспільстві, навіть іноді не підозрюючи про це.

Так, кожен з нас є учасником діяльності не тільки тієї організації, до якої він входить за власним вибором, і де він отримує свою заробітну плату, але і в ті численні системи, за допомогою яких, наприклад, він цю заробітну плату витрачає, задовольняючи ті чи інші потреби.

Виникає питання, яким же чином можна дізнатися про те, як слід поводитися, перебуваючи у сфері дії тієї чи іншої подібної системи. Інакше кажучи, яких «правил гри» в кожному випадку слід дотримуватися. А в тому, що такі «правила» існують, ми переконуємося миттєво, як тільки ми їх випадково або умисне порушуємо.

Або, що трапляється занадто часто, задумана і створена організаційна система працює зовсім не так, або, як часто буває, значно гірше, ніж очікувалося.

І відбувається це тому, що творці її теж чогось не побачили, не помітили, недооцінили. Наслідки ж такого недогляду часто виявляються досить сумними як для системи, так і для її творців. Прикладів тому — безліч. Звідси виникає складна проблема: як подолати «невидимість» цього «чогось» в системах? Адже по суті, ми стикаємося тут з парадоксальною ситуацією: система існує реально — ми реально кожен день входимо в її сферу, щоб внести, наприклад, свій трудовий внесок. Більше того, система існує об’єктивно, незалежно від нас.

Чи залишиться щось від системи, якщо виключити матеріальність нашого власного існування і матеріальність об’єктів, що утворюють зовнішню — видиму частину системи? Виключити все це з розгляду неважко, оскільки неважко уявити завтра на нашому місці іншого працівника, повну зміну меблів або приміщень. Це означає, що всі ці матеріальні елементи системи, тобто найчастіше і ми самі, суть системи не визначають. І виходить, що головною виявляється, незважаючи ні на що, та сама, — невидима, нематеріальна, нематеріальна її частину.

Що ж це за частина? А це є не що інше, як сукупність відносин, які встановлюються між людьми, так чи інакше причетними до діяльності системи.

Таким чином, організаційні системи являють собою цікавий феномен нерозривного поєднання реального, матеріального, речового, об’єктивно існуючого світу зі світом невидимим, суб’єктивним, нематеріальним, який, тим не менш, теж існує в об’єктивній реальності.

Існує багато способів опису організаційних систем — від різного роду графічних схем до математичних, логічних та інформаційних моделей. Однак, нажаль, незважаючи на різноманіття способів, проблема опису таких систем з необхідною повнотою і точністю, не вирішена.

Можна, звичайно, для опису різних аспектів системи користуватися різними методами, але тоді виникає інша, не менш складна проблема, — як зводити, узгоджувати між собою всі ці аспекти? У результаті ми приходимо до питання – необхідно знайти такий комплексний, єдиний метод, по суті – мова, що включає поняття високого рівня узагальнення, який дозволить отримувати загальне, повне, цілісне уявлення про систему.

Іншими словами, в дослідженні та створенні організаційних систем визначальною є методологічна сторона справи. Потрібна відповідь на питання: «Як?» Методологія опису організаційних систем безперервно розвивається і останнім часом в цьому напрямку з’являється все більше і більше цікавих, досить ефективних пропозицій (на сьогодні відомо вже більше 500 методів).

Одним з нових, глибоко опрацьованих і теоретично обгрунтованих засобів опису організаційних систем, є запропонований академіком Міжнародної академії інформатизації А.Н.Малютою, метод ІНВАРІАНТНОГО МОДЕЛЮВАННЯ систем, що вигідно відрізняється від інших відомих методів своєї широкої універсальністю – применимостью до будь класам систем, доступністю для розуміння , вивчення та практичного освоєння і, разом з тим, – високим ступенем наукової строгості, практичної конкретності, визначеності і однозначності.

Відомі методи, засновані на апараті теорії графів, тензорного аналізу, різні матричні методи, а також усім відомі методи схемного відображення властивостей систем при гарній видимості, страждають повною відсутністю однозначності, строгості, гарантованої логічності, залишаючи широкі можливості для авторського свавілля, не перешкоджаючи хаотичності і суб’єктивності одержуваного відображення.

Крім того, розуміння і можливість практичного застосування цих методів вимагають цілком визначеною і досить високої математичної підготовки, що доступно далеко не кожному, не кажучи вже про витрати часу, пов’язаних з освоєнням цього методу.

Метод інваріантної моделювання, поєднуючи в собі багато з названих достоїнств відомих методів і залишаючи досить широке поле для вільного виявлення авторської індивідуальності, разом з тим встановлює певні межі для довільності, вимагаючи описувати всяку систему з позицій цілком певного набору головних характеристик, без вказівки яких не може обійтися жодна система. Набір цих характеристик розглядається автором як інваріант, тобто властивість або набір властивостей, без визначення яких система як самостійний об’єкт існувати не може в принципі. Інваріанти – це властивості, незмінно супутні кожній системі, або властиві всім системам закономірності незалежно від їх функціонального призначення. Конкретні значення цих інваріант для різних систем можуть бути різними, в цьому власне і проявляється їх індивідуальність.

Виявляється, що, дотримуючись схеми інваріант, можна отримувати досить повні і, що головне, – рівноцінні по повноті, описи різних систем. Звідси відкривається чудова можливість зіставлення, порівняння, вибору та оптимізації варіантів організації створюваної системи, «програвання» (інакше кажучи, моделювання) властивостей ще існуючої системи, оцінки її ефективності в порівнянні з існуючими подібними організаційними системами.

Перевагою методу як інструменту аналізу систем, є також надається їм шлях виходу за межі суто математичних описів, включення елементів наочності. При цьому не втрачається можливість зберегти реальні значення характеристик конкретного об’єкта, поєднуючи дискретність його описи з можливістю подання в термінах безперервності з наступним переходом до використання класичних методів математичного аналізу.

Важливою перевагою методу інваріантної моделювання є застосовність його як при аналізі існуючої організаційної системи, що проводиться з метою визначення шляхів підвищення її ефективності, так і для вирішення задач синтезу нових систем, включаючи питання представлення та аналізу різних варіантів їх реалізації, а також в інтересах пошуку і відкриття нових системних закономірностей.

На відміну від відомих математичних уявлень, для яких характерна потяг до кількісних співвідношенням, розглянутий метод не обмежується цим і допускає використання в описі також і якісних ознак, включаючи многокачественной відносини.

Метод інваріантної моделювання дозволяє теоретично пояснити причини існування багатьох з відомих властивостей організаційних систем, які до цього часу входили в організаційну науку просто на рівні загальновідомих, само собою зрозумілих, але при цьому ніяк не обгрунтовуємо емпіричних фактів.

У таких ситуаціях новий метод, крім інших, вже відмічених його застосувань, здатний виступати і як апарат системології. Обговорюваний підхід дозволяє також дати переконливе пояснення сутності процесів розвитку і, в тому числі, процесів сталого розвитку систем, що особливо актуально в даний час, коли перед усім світовим співтовариством гостро стоять завдання збереження рівноваги в природному середовищі, захисту її від техногенного та антропогенного впливу при збереженні для людства можливостей подальшого саморозвитку.

Додатковий інтерес до цього методу напевно буде пов’язаний і з тим обставиною, що автор поклав в його основу широко узагальнені уявлення з області сучасної філософії, фізики, психології, соціології, системних досліджень. По суті, метод А.Н.Малюти являє собою гарний зразок міждисциплінарного підходу і цілком може розглядатися в якості технології міждисциплінарного аналізу та синтезу складних об’єктів.

Сукупність запропонованих А.Н.Малютою системних інваріант являє собою набір системних понять, категорій, принципів, закономірностей, компонент і їх взаємних обмежень, що дозволяє вільно синтезувати системи будь-якого функціонального призначення та будь-якого ступеня складності. У цій якості його метод можна розглядати як інструмент системотехніки.

Інваріантне моделювання – це досить серйозна і непроста технологія, за допомогою якої можна всьому, що кладеться в основу майбутнього рішення, (у його змістовну основу) можна знайти своє місце в деякому цілому, чим і повинна бути добре спроектована система. Інваріантне моделювання — це технологія упорядкування, систематизації деякого конкретного матеріалу, надання йому системного вигляду за рахунок вибудовування його навколо об’єднуючого смислового ядра — центру кристалізації системи. Принципову важливість такого підходу підкреслюють слова академіка В.І.Вернадського про те, що тільки та діяльність людини може вважатися прогресивної, в ході якої підвищується ступінь впорядкованості навколишнього середовища людини, тобто природних і штучно створюваних об’єктів.

Залишається з’ясувати останнє: кому може бути корисний метод інваріантної моделювання? Він корисний всім, хто працює в галузі створення складних об’єктів різної природи. Головна його область застосування – це створення найскладніших систем, з якими доводиться мати справу людині. Як відомо, такими системами є, якщо можна так висловитися, «системи людей» – організаційні та організаційно-економічні системи.

Споживачами нового методу слід вважати, насамперед, менеджерів-організаторів, менеджерів-аналітиків, зайнятих питаннями вдосконалення, розвитку існуючих, створення нових організацій — банків, страхових компаній, виробничих підприємств усіх форм власності, підприємств сфери послуг і т.п.

Метод інваріантного моделювання, безумовно, необхідний фахівцям у галузі організаційного консультування. Він буде корисний і розробникам всіляких експертних систем, системним програмістам. Його можна сміливо рекомендувати для викладання студентам-системотехнік, конструкторам складних комплексних технічних систем, систем життєзабезпечення, проектувальникам-містобудівникам, фахівцям у галузі землекористування та пристрої територій, та іншим фахівцям, не виключаючи і юристів, що працюють над системами правового забезпечення різних видів діяльності, а також педагогам і викладачам, які прагнуть створювати нові системи навчання, розвивати і пропагувати переваги міждисциплінарного підходу як більш відповідного сучасним вимогам інтеграції знань, формування у учнів цілісного світогляду.